Ольгу ЧЕПКУ всі в УМАНІ знають, тим не менше …

Ольга Чепка
І знають її не з пафосних публікацій в кольорових газетах. Фотографій Ольги Володимирівни немає на сіті-лайтах. Це такі скляні щити на вулицях біля проїжджої частини. Колись таку агітацію чіпляли на стовпах – це пояснення для тих, хто не знайомий із словом «сіті-лайт». І тим не менше, Ольгу Чепку всі знають за її успішними справами, а не за пусто-порожніми словами. Чітко поставлена мета, професійні і рішучі кроки у її досягненні. Вміння вибрати найоптимальніший варіант розв’язання проблем, причому найрізноманітніших: від освітньо-культурних, організаційних до господарських. І невтомна робота – зранку до вечора, в будні і у вихідні. А ще про слова ми згадали. Так от: кожне слово Ольги Володимирівни наповнене змістом, кожне її слово несе у світ ВІРУ, НАДІЮ і ЛЮБОВ. Саме цей інструмент спілкування, майстерністю володіння яким наділило її Небо, добро і щирість об’єднує навколо Ольги Чепкої людей. А це дуже різні люди: з різними характерами, вподобаннями. Різні за віком і за професіями: науковці, педагоги, письменники і поети, волонтери і вояки. А найголовніші серед них – студенти, які навчаються в Уманському педагогічному коледжі, який Ольга Володимирівна от уже 17 років очолює. Скільком молодим дівчаткам і юнакам відкрила вона двері у магію творення достойних людей з малюків, які приходять в дитячий садочок, скільки батьків довірили їй своїх доньок і синів … Умань, Уманський район, Христинівський, Монастирищенський, уся Черкащина і Вінничина і вся Україна – ось така географія діяльності директорки коледжу. І хоч Ольгу Чепку ми всі вже давно знаємо, сьогодні нам доведеться знайомитися з нею по-новому – їй держава виявила високу довіру -- очолити управління освіти в Черкаській області. Це новий крок до мети, яку вона поставила перед собою – зробити світ добрішим, зокрема український, а освіченість і вихованість людини – передумова прогресу людства. Пані Ольга лише 3-ій місяць працює на цій посаді. Ми запросили її поділитися з уманчанами своїми планами: як зважилася очолити таке велике обласне освітянське господарство. Отже, до розмови.  
Тетяна Чорномаз:  Ольго Володимирівно, Ви тепер далеко від Умані, аж за 200 кілометрів і складно взяти інтерв’ю у Вас, але дуже хотілося б почути ваші перші враження про нове місце роботи. Що ви саме перше поставили собі за мету: от зайшли в кабінет, переступили поріг. Я знаю, що Вас там і вітали, і те що був конкурс на цю посаду чи відбір, що багато обговорювалось кандидатур, але вибрали Вашу, як найбільш креативну, як керівника, освітянку, державницьку людину, яка в Умані привела в порядок занедбаний навчальний заклад, вивела його в передові. Отож розкажіть про свої відчуття в перший робочий день. Чи йокнуло у Вас серце?
Ольга Чепка: Перший робочий день був знаковий. Я знайомилася зі своєю командою, з якою зараз працюю. Запевнила людей, що я ніколи не роблю якихось негативних кроків. Я прийшла з метою розбудови, з метою поглиблення свого власного досвіду уже на іншій посаді. Чи йокнуло серце? Так, бо відчула, що зможу тепер реалізувати свою мету, тому що у мене мета була і є, і буде -- це допомогти таким коледжам, як Уманський педагогічний коледж, в подальшому розвиватися, намітити шляхи подальшого розвитку навчальних закладів. І сьогодні, я думаю, мені вдається успішно реалізувати цю програму. Основна мета ‒ це створити умови, щоб молодь не покидала терени своєї Батьківщини, Черкаської області. Сьогодні над цим треба попрацювати. Починаючи з дошкільної установи, розвивати почуття любові до Батьківщини у дітей шкільного віку, і навіть, якщо потім молодь все-таки їде десь у інші краї, у інші світи, здобувати якусь іншу освіту, на їхню думку, більш якіснішу, щоб вони принаймні поверталися сюди, на Черкащину. Сьогодні першочерговим завданням є підготовка для Черкащини таких спеціалістів, щоб вони задовольняли ринок праці і вибагливість власників підприємств, які сьогодні є платниками бюджетної сфери міст, щоб підприємці були зацікавлені у їх підготовці. А це завдання професійно- технічних навчальних закладів. Сьогодні йде мова про дуалістичну або дуальну освіту, коли теоретичну підготовку здійснює коледж, а от практичну повинен здійснювати потенційний роботодавець. Готувати спеціалістів треба згідно вимог підприємців, вимог економіки. Особливої уваги потребує підготовка працівників для сільськогосподарського сектору. Щоб сьогодні такий фахівець відповідав абсолютно всім вимогам. І зараз я наполегливо працюю, щоб узгодити запити на робітничі професії і їх підготовку.
Тетяна Чорномаз: От Ви турбуєтесь про те, щоб молодь після навчання поверталася до своєї маленької батьківщини. Я знаю, що Ви частенько навідуєтесь до того села, звідки Ваше коріння. Ви в Кочержинцях і концерти даєте, і пісні про це село складаєте, і, я думаю, що Ви і в Умань повернетеся і, напевно, принесете нам цікаві ідеї. Але я знаю другу сторону Вашої діяльності, Ви ‒ кандидат наук і, здається, докторську будете незабаром захищати? Не знаю наскільки скоро, але знаю, що ви над нею працюєте. І, напевно, у Вас, от як ви кажете, щоб практику студентти проходили у підприємців, щоб відповідали запитам тих підприємців, які у нас працюють, то напевно у Вас є проекти і пропозиції щодо цього, наприклад, до Міністерства освіти. Бо наскільки я знаю, студенти практику проходять не в усіх галузях народного господарства однаково. Не кожен підприємець може пустити до себе на господарство чи на завод і для цього треба розширити межі можливостей нашої освіти і законодавчо це закріпити.
Ольга Чепка: Освіта повинна бути завжди авангардом у тих позитивних перетвореннях, які сьогодні нам дає реформування громади. Сьогодні маємо працювати з територіальними громадами, з новими районами, підприємствами, навчальними закладами, які входять до Черкаської області. Якщо раніше навчальні заклади опиралися на якісь базові установки великих підприємств, які були точково розміщені на території України, то зараз ми повинні все-таки повернутися до проблем нашої Черкаської області. Яких фахівців потребує саме Черкащина, сьогодні маємо працювати з кожним із місцевих підприємців. Це дасть можливість досягти мети : перше ‒ щоб були наші випускники були забезпечені першим робочим місцем, гарантовано, щоб вони нікуди не їхали із свого міста, щоб вони були впевнені в достойній заробітній платі, в своєму майбутньому. Якщо в людини немає такої впевненості, вона починає шукати собі місце, де їй буде краще самореалізуватися. Тому намагаємося використати всі можливості, щоб досягти мети, яка передбачає реалізацію потенціалу місцевої молоді на території нашої Черкащини
Тетяна Чорномаз:  Я хочу вам сказати, що не все в радянській освіті було погано, хоча б в тих самих закладах профтехосвіти Хоч методика була різна.
Ольга Чепка: Я Вам скажу більше. На сьогоднішній день багато країн впроваджують радянську систему освіти, тому що вона дійсно показувала досить високі результати.
Тетяна Чорномаз: Я пригадую, що в радянській системі профосвіти учнів водили на екскурсії на заводи і от саме цей проект, про який Ви говорите, передбачає, щоб учні чи студенти проходили пактику або бачили різні професії в дії. І дійсно, місяць чи два на практиці, вони своїми руками виготовляють продукцію, бачать результат своєї праці і багато хто звикає і залишається на тому підприємстві на подальшу працю. Я знаю багато таких випадків. Це дуже важливо.
    Ольга Чепка: Абсолютно вірно. Навіть коли школяр приходить на завод, у нього виникає «внутрішнє сприйняття професії», він відчуває позитив, дивлячись на те, як працюють люди. Діти відчувають такий внутрішній поклик, який потім переростає в дитячу мрію. Вони уже підсвідомо готують себе до майбутньої професії, спеціальності і обирають шляхи реалізації для своєї мрії.
    Тетяна Чорномаз: А є ще такі родини, де цілі професійні династії. Діти бачать як батьки працюють, заробляють гроші і їм подобається ця професія. А є ж багато таких дітей, де неповна сім’я, не зовсім благополучна і їм треба дуже рано починати працювати. Вони можуть ще студентами пробувати заробляти собі на життя. Так було, здається, ще в Радянському Союзі, у відповідному віці дітям дозволялось, наприклад, морозиво продавати, ще якісь види діяльності…
    Ольга Чепка: І зараз, згідно чинного законодавства, також дозволяється працювати дітям, починаючи з 14 років, але працювати частково за згодою батьків і тільки в канікулярний час. В 16 років юнак чи дівчина може це вже робити самостійно, на свій розсуд, якщо не помиляюсь, там визначається обумовлена Законом тривалість робочого тижня і робочого дня. Зрозуміло, що молодь буде працювати тоді, коли бачитиме результат своєї праці ‒ це зарплата.
     Тетяна Чорномаз: Але, я думаю, Ви зі мною погодитеся, що для залучення молоді до профорієнтації потрібно, щоб певні освітянські підрозділи місцевої влади працювали над цим питанням. Команда, яка знатиме всю картину, облік цих дітей, які поза родиною знаходяться, як я вже про неповні сім’ї згадувала. І з цими сім’ями треба працювати. А навіть і з іншими родинами: у кого є проблеми у родині, мала зарплатня. Мати‒одиночка зрозуміло, що не може забезпечити своїй дитині таке життя, як, наприклад, повна сім’я. Тому треба такі родини віднаходити і з ними працювати, пояснювати і втягувати в робочий ритм дітей як можна раніше. А діти – це майбутнє нашої держави.
    Ольга Чепка: Я спробую перевести нашу розмову в трохи інше русло. На сьогоднішній день ми повинні бути найбільш зацікавлені саме в збереженні державних та комунальних освітянських закладів, тому що той контингент, який Ви щойно озвучили, вони не можуть сьогодні заплатити за приватне навчання дітей у приватних закладах. По-перше, це дуже недешево коштує, а по-друге, якщо і буде доступною така платня, то вона все одно буде бити по бюджету цієї сім’ї. У нас дуже мало сімей, які мають великі статки. Тому розвиток державних закладів, де дітям виплачують стипендії, де вони мають зреалізуватися як фахівці, де їм буде гарантовано перше місце роботи – дуже важливий. Ці функції якраз і покладаються на заклади державної форми власності.
    Тетяна Чорномаз: Я знаю, що ви смілива людина, але відколи ви пішли на посаду на рівні області, бо Умань, хоч і велике місто, але все одно менше ніж Черкаси, я вітаю Вашу сміливість.
     Ольга Чепка: (Сміється). Як кажуть, Умань не перше місто в Черкаській області, але й не друге.
    Тетяна Чорномаз:Так, це правда. Коли я побачила перші Ваші місяці роботи, я переконалася у вашій сміливості. Не просто взяти на себе таку відповідальність. Ви талановита поетеса і маєте псевдонім ‒ Сотник, це жінка-воїн. Це може не зовсім справедливо, бо ви дуже чарівна, маєте тонкий смак, дуже гарно одягаєтесь, одним словом жінка з великої букви. Але таки воїн, бо безстрашно взяла на себе відповідальність, впевнена, що можете опанувати ситуацією, щось змінити, і головне, вмієте переконати і об’єднати колектив. І ось вже три місяці Ви працюєте із своїми новими колегами. То як Вам колектив?
    Ольга Чепка: Колектив сьогодні впевнено стоїть на ногах, працює. Ми створили Раду директорів першого, другого рівня акредитації Черкаської області. Сьогодні я надаю таку змогу вирішувати всі питання в дорадчий спосіб. Щоб почули один одного всі керівники Черкащини, зважили всі свої проблеми, щоб ми змогли знайти той алгоритм дій, який нам сьогодні потрібний. Щодо безстрашшя, я скажу, що кожна людина боїться. І я не виняток. Але те, що мені допомагає ставити собі мету і йти до неї, це віра в себе. Плюс той життєвий та професійний досвід від вихователя дошкільної установи до начальника управління освітою, яким я постійно користуюся. Досвід допомагає мені не боятися брати на себе відповідальність вирішувати всі питання та проблеми у моїй життєвій та професійній діяльності. Чи планую я повернутися до рідного міста, Ви знаєте, я думаю, що кожна людина прагне повернутися на свою малу Батьківщину. Це є внутрішня потреба. Є навіть така хвороба, яка називається ностальгія, це печаль за своєю Батьківщиною. В цьому місті живуть мої батьки, мої діти і я хочу, щоб воно перетворилося на оазу, на цукерку. Щоб воно було красиве і комфортне не тільки для певної групи людей, а й для всіх мешканців було комфортне. І, знаючи його проблеми, ми от були в Ладижині, все буяє в квітах, в Маньківці все освітлюється вночі, ну чому у нас не так, у нас же такі самі умови. І я от собі мрію, що через рік люди приїдуть в місто, а воно вже абсолютно інше і відповідає своїй романтично-історичній суті, туристичному статусу, має ідеальну інфраструктуру для забезпечення нормального життя людей.
    Ольга Чепка: От у нас зараз і буде нагода наблизитися до Вашої мрії, адже наближаються місцеві вибори, і люди мають добре подумати про те, хто зможе в Умані забезпечити отакі зміни, про які ви говорите. Але я ще хочу повернутися до попереднього питання. Ви із колективом, школами директорами, педагогічними колективами знаходите спільну мову. Це факт. А я спілкуюся з ректором Черкаського Національного університету імені Богдана Хмельницького Олександром Черевком. Він дуже високої думки про Вас.
    Ольга Чепка: У нас з ним дуже багато намічено спільних планів з розвитку освіти Черкащини. Ми готуємося до проведення спільної ради директорів, ректорів навчальних закладів Черкащини. Якраз будуть підніматися всі ключові питання, які цікавлять усю освіту черкаської області. І маємо залучити сьогодні і громадськість, щоб нас почули і батьки, і учні, і студенти: що для нас є значимо і які зміни в освіті потрібно робити в Черкаській області, виходячи навіть із тої несприятливої ситуації, пандемії коронавірусу, але я думаю, що всі наші проблеми лежать в площині внутрішнього вирішення. По аналогії, якщо зсередини ти розглядаєш проблему, то розкриваються і шляхи вирішення її ззовні. І, звичайно, ця робота і надалі продовжується разом з цією потужною командою.
    Тетяна Чорномаз: Я ще повернусь до попереднього питання. Як я вже зауважила, Ви знаходите спільну мову з усіма тими, хто Вам підпорядкований. І, знаючи як Ви працювали на попередній своїй посаді і депутатом міської ради були, то Ви не тільки з підлеглими заходите спільну мову, а й з владними структурами. Жодних конфліктів, вмієте конструктивно розв’язувати спірні питання, вмієте переконати, довести, аргументувати і твердо відстояти свою позицію. Бо не може бути керівник, чи міський голова, чи людина, яка очолює якийсь державний заклад, чи представник виборців великого округу, я так вважаю, не може бути в опозиції, тобто може критикувати, давати пропозиції, але створювати постійно конфлікти з владою це неприпустимо. Яка ваша думка щодо цього?.
    Ольга Чепка: Кожен можновладець повинен бути в першу чергу дипломатом. Потрібно дуже чітко усвідомлювати, для чого тобі Господь Бог одягнув на голову корону. Це «тягар влади», це не тільки позитив, це особисто для тебе створює багато проблем. Треба позбавитися будь- яких амбіцій відносно свого его. Ти тут для того, щоб вирішувати не свої власні проблеми, а проблеми містян. І треба вміти жертвувати своїм особистим заради цих людей. І якщо є якісь конфлікти, не можна втягувати туди інших людей, твої проблеми -- це твої проблеми. Це прерогатива «тягаря» влади. Є люфт, коли ти можеш поступитися своїми принципами, а потім наступає межа певних твоїх дій, якщо це стосується інших людей, що ти не маєш права зрадити, поміняти свою доктрину, ти повинен бути послідовний, але не зраджувати собі. В тебе просто повинна бути совість.
    Тетяна Чорномаз: Але ж буває так, що до влади приходять люди по своїй природі конфліктні і створюють конфлікти. І, як то кажуть, роблять нерідко із друзів – ворогів. Я, наприклад, притримуюсь все життя такої позиції: навпаки, ворогів -- якщо не друзями зробити, то хоча б тримати нейтралітет. Чи може конфліктна людина керувати якоюсь спільнотою. І друге до цієї теми, напевно вже завершальне питання : Керувати якмись спільнотами або громадами повинні люди-оптимісти, щасливі. Це така моя думка. А ваша? Ви щаслива?
    Ольга Чепка: Я дуже щаслива людина. Чи можуть конфліктні люди приходити до влади, то, на превеликий жаль, вони приходять. І якщо ця конфліктність десь всередині людини є, то потім вона яскраво проявляється при тому способі життя, який дає їй керівна посада. Як кажуть, всі недоліки дуже швидко пороявляються. І сьогодні ми бачимо такі конфлікти в ряді міст в Черкаській області, де своїми діями керівник доводить своє місто до колапсу. Де немає спільної мови між очільником міста і міською радою, депутатами Верховної Ради. Від цього страждають тільки жителі, які замість позитиву від влади спостерігають оцю колотнечу -- це моральний аспект. Від влади міста жителі мають бачити тільки позитив, це є професійність цього керівника. Щодо мого щастя, то я дуже щаслива людина, тому що все, що дав мені Господь Бог, мені вдалося реалізувати. Я щаслива мама і маю можливість спілкуватися в дружній спосіб із своїми дітьми, підтримати їх своїм особистим прикладом. Переглянувши свій життєвий шлях, підсумувала, що мені ніхто ніколи, маючи на увазі якісь впливові зв’язки, не допомагав. Все, що я маю, я зробила себе такою сама, своєю наполегливістю, своїм трудоголізмом, своїм вмінням спілкуватися з іншими людьми. Мені вдалося відчути себе фахівцем в багатьох сферах. І ще в мене є одна особливість, я інколи сама над собою посміююся, В педагогічний коледж, (тоді це ще було училище), я перейшла із спокійної бізнес-структури і був у мене такий період приватного бізнесу. Я прийшла в розгромлений заклад. За 17 років я його підняла на ноги і потім, коли мені запропонували інше місце роботи, я залишила комфортну структуру і пішла далі, розуміючи, які проблеми я зараз буду вирішувати. Мені робота дуже цікава, я в захопленні від людей, з якими я спілкуюся, від можливості і циклічності вирішування проблем, які сьогодні стоять перед освітою. І якщо я знову перейду на якусь нову посаду, то знову з комфортного місця туди, де є дуже багато проблем. По-іншому мені не цікаво. Мені цікаво реалізовувати якісь проекти, цікаво піднімати з нуля те, що потребує моєї допомоги. У мене таке покликання по життю, адже я -- педагог. В кожної людини є ключова професія, яка накладає відбиток на все її життя. Якщо людина бізнесмен, то нікуди від цієї нотки фінансиста ти не заховаєшся. Тобто, люди повинні розбиратися, побачити людину наскрізь, от що ця людина буде робити, якщо вона займе певну посаду, вона буде працювати, чи використовувати свої можливості собі на користь.
Тетяна Чорномаз: В першу чергу люди, які керують великими спільнотами, повинні бути психологами. Якби всі, хто приходить на свої посади мислив так як Ви, отак ішов сходинка за сходинкою: одну відремонтував, потім наступну і так далі, поки б не повирішував усі проблеми, то вже давно наша Україна була б квітучою державою, а народ заможно жив. І я думаю, що ми сьогодні разом з вами побажаємо всій Україні і українському народу і мешканцям міста Умані щастя і щоб у нас до влади прийшла щаслива команда нарешті.